Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Куля земна, полонена пітьмою…”

Куля земна, полонена пітьмою,
Знає мету, що ясна і пряма.
Сотні доріг подружило зі мною,
Тільки тебе, материзно, нема:

Не вибухають із надрів джерела,
Не поклоняються ниви вітрам,
Буйноблакитна безодня весела
Не розкриває зазорених брам,

Сила важка плодоносного лона
Гимном снаги не дзвенить по ночах,
Древнього Понту гонитва солона
Захвату й блиску не родить в очах.

О життєдайна моя материзно!
Сонце згасає в чужбинах мутних.
Чорні провалля безжально і грізно
Тропи мої обривають на них.

Жовтогарячі буруни відчаю
Зморам незнані туманять світи.
Як же вири вогняного безкраю,
Далеч голготну мені перейти?

Як досягти заповідного дому?
Впасти на рідний дитинства моріг,
Сльози гарячі, тужбу незникому
Спрагло ронити на отній поріг…

Куля земна, полонена пітьмою,
Знає мету, що ясна і пряма.
Сотні доріг, подружило зі мною,
Тільки тебе, материзно, нема.

1952

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Куля земна, полонена пітьмою…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)