Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПОГОНЯ

Тільки серцем тривожним почую,
Як вітчизну оплакує плач, –
Гостру Браму згадаю святую
І комонник, що ринуть навскач.

В білій піні гойдаються коні,
Пориваються й важко хропуть.
Стародавню Кривицьку Погоню
Не спинити, не збить, не зігнуть!

В далечінь переможно мчите ви,
Перед вами, за вами – віки.
О, за ким женетеся, як леви,
На які спішите ви шляхи?

Білорусе! Вони понеслися
За твоїми дітьми навздогін,
Що забули тебе, відреклися,
Продали на жорстокий загин.

Бийте в серце їх, бийте мечами,
Не дозвольте чужинцями жить!
Хай дознають, як серце ночами
По вітчизні скорботно болить…

Мати рідна, моя батьківщино,
Полонена ордою сваволь, –
Ти пробач, ти прийми свого сина
І за тебе умерти дозволь…

Все летять, пориваються коні,
Срібна збруя освітлює путь.
Стародавню Кривницьку Погоню
Не спинити, не збить, не зігнуть!

1916 (1942)

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)


ПОГОНЯ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)