Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

СИНІВСЬКИЙ УКЛІН БІЛОРУСІЇ

Білорусіє, ненько моя!
Зроду-віку я син України,
та твоє росянисте ім’я
жебонить при моєму корінні.

У колисці вербовій моїй –
понад люті свинцеві морози
на лихий світовий буревій –
квітне гілка твого верболозу.

У пропахлій Поліссям воді
мене мати на щастя купала.
Освятив я пісні молоді
голосами Шевченка й Купали.

Білорусіє, доле жива,
ти зі мною у кожній хатині.
Навпіл серце моє розрива
закатований стогін Хатині.

Бачу поле твоє голубе,
квітну льоном у повені свята.
Я Дніпром обіймаю тебе,
Білорусіє, доленько, мати!

Під запеченим згарищем лих
клекіт наших джерел не вмирає.
Дзвонить пульсом річок голубих
кровообіг слов’янського краю.

Білорусіє, пісне моя,
полісянко моя житоброва!
Плине в слово моє течія
нескінченної реченьки-мови.

Долітає стомовна луна
до Дніпра, до глибокої Волги.
Білорусіє, зоре земна,
знає серце до тебе дорогу.

Білорусіє, земле моя!
Припадаю до тебе уклінно.
Я твоє росянисте ім’я
славлю щедрим ім’ям України.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

СИНІВСЬКИЙ УКЛІН БІЛОРУСІЇ - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО