СИНІВСЬКИЙ УКЛІН БІЛОРУСІЇ
Білорусіє, ненько моя!
Зроду-віку я син України,
та твоє росянисте ім’я
жебонить при моєму корінні.
У колисці вербовій моїй –
понад люті свинцеві морози
на лихий світовий буревій –
квітне гілка твого верболозу.
У пропахлій Поліссям воді
мене мати на щастя купала.
Освятив я пісні молоді
голосами Шевченка й Купали.
Білорусіє, доле жива,
ти зі мною у кожній хатині.
Навпіл серце моє розрива
закатований стогін Хатині.
Бачу поле твоє голубе,
квітну льоном у повені свята.
Я Дніпром обіймаю тебе,
Білорусіє, доленько, мати!
Під запеченим згарищем лих
клекіт наших джерел не вмирає.
Дзвонить пульсом річок голубих
кровообіг слов’янського краю.
Білорусіє, пісне моя,
полісянко моя житоброва!
Плине в слово моє течія
нескінченної реченьки-мови.
Долітає стомовна луна
до Дніпра, до глибокої Волги.
Білорусіє, зоре земна,
знає серце до тебе дорогу.
Білорусіє, земле моя!
Припадаю до тебе уклінно.
Я твоє росянисте ім’я
славлю щедрим ім’ям України.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)