МІРАЖІ

Related posts:

1. “Ці привиди-міста… Як міражі…” Ці привиди-міста… Як міражі… Не бачимо – про них і забуваємо, Борги затисли і неплатежі, То в алкоголь запливши – […]...
2. ЗЕЛЕНІ МІРАЖІ Ні, непросто жити в цьому світі. Тужить вік за чимось дорогим. Он ставок поміж димами світить, сріблом тиші повнить береги. […]...
3. “Привели. Наказали копати…” Привели. Наказали копати. Автомати на взвод узяли. Він копав. І мовчали солдати. І сади у долині цвіли. Зупинили: доволі, не […]...
4. МІРАЖІ СТАРОГО ЗАМКУ Перебачили немало ці руйновища старі. Тут хребти собі ламали в давнину богатирі. Кров’яніли стіни вічні, і варягам навздогін, кликав ратників […]...
5. ПЕРШИЙ ДЗВІНОК Відмовило серце надовго. Стомилося. Перший дзвінок… Біда в дідуся молодого. Дзвіночок онуки замовк. Тепер у казенній постелі, дідусю, лежи, не […]...
6. МІЖНАРОДНА ПОВІТРЯНА ТРАСА Лягає наш літак у вишні на вивірену трасу закордонну. Внизу поля. Неначе уві сні, лечу я обіч батьківського дому. Між […]...
7. ЛЮКРЕЦІЯ Давно ріка вернула в береги. Давно нора засипалася в кручі І місто мовчки зводить навкруги Вали із частоколами колючі. Та […]...
8. “Ми матері собі не вибираєм…” Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь […]...
9. ГАДЮКА Я зустрів її, слизьку потвору, Між конвалій в росяній траві – Поміж сосен, що дивились вгору, Де висіли тучі грозові. […]...
10. ЛУК Напевно справжнім був героєм, Хто перший змайстрував цю зброю, Щоб відступив у нетрі гір Від людських жител хижий звір. Та […]...
11. “Ну що нам січневий цей скипень…” Ну що нам січневий цей скипень, Зимова колючість імли? Давайте поїдемо в липень, Ми в ньому колись жили. Хмільні і […]...
12. “Мені назустріч над вечірнім морем…” Мені назустріч над вечірнім морем примчався вітер, пристрасний і хижий. Під ноги хвиля стелиться в покорі і біла піна стопи […]...
13. “Скільки б не судилося страждати…” Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди. […]...
14. “Ці пшениці… Так буйно піднялись…” Ці пшениці… Так буйно піднялись Рудою повінню, що хлюпає у груди, А десь на дні стежки переплелись І загубились в […]...
15. ОСТАННІЙ ГІСТЬ Об вікна б’є косою ніч. Поблідли стіни. Люди душать блимаючі душі свіч. І впало на білизну призьби голосіння дів. Бо […]...
16. “Неначе ніжно вдарило по плесі…” Неначе ніжно вдарило по плесі – Звилось понад ліщину: Лесю, Л-е-с-ю… Чи мати доньку з гаю викликала, Чи подруга на […]...
17. STONY WOLD САНАТОРІЯ Гранітний стогін вітру, зелений шум Адірандакс, хлипання озер – вриваються розіпнутим вікном і тонуть в білому житті між білими ліжками, […]...
18. ВОЛОДИМИР ВОЛИНСЬКИЙ Які віки хмарами пропливли… А небо свіжо поломеніє синню! І проступає древній град з імли Над водами, над сивою Волинню. […]...
19. 4. ІІІ Ти не будеш знати, ти не будеш знати, ти не будеш чути, як він надійшов. Порваний подолок, пований, пом’ятий, на […]...
20. Гортанні крики божевільних Гортанні крики божевільних. Сухотні стіни. Сивий страх. І гостра музика весільна. І запах спирту на губах. Між ними – це […]...
21. “На жалощі на ріках вавилонських…” На жалощі на ріках вавилонських, Не розпач і пригніченість Голготи, – Розпалений, шалений, хижий вітер Піском червоним повиває сонце, Кладе […]...
22. “А я плисти за обрій поривавсь…” А я плисти за обрій поривавсь до вічності, до божевілля весен… Нащо мені химера ця здалась, як човен вутлий, без […]...
23. “Не лякайте нас пеклом – не треба, ми вже там побували…” Не лякайте нас пеклом – не треба, ми вже там побували. Не заманюйте раєм – доволі! По дорозі до раю […]...
24. Вечірні заграви Небеса – міражі і палання. О велична і грізна картина! Перед холодом цього згасання Все людське – суєта мурашина. Та, […]...
25. МЕЖІ Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, і жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, […]...
26. “В утечищі скорбот зимових…” В утечищі скорбот зимових, тонким прошившись ручаєм, спостерігаю, як з намови слухняний корінь воду п’є, хоч тліє в стовбурі сухому […]...
27. “Все таке несправжнє відштовхує…” Все таке несправжнє відштовхує (і любов, і віра, і патріотизм), як роблена “поезія”. І тільки ще біль ненадуманий, справжній, і […]...
28. ПОЛІССЯ І Тісно увечері. Душать прокурені стіни. Вийшов. Розглянувся. Снігу по пояс. Сонце крівавиться в пущі. Ворушаться тіні. Тепло. А голос […]...
29. АРХІТЕКТУРНИЙ ДИПТИХ І. Мій смуток Смертний вирок цигарці. Очі дихають синню – Густо сиплеться звідти волошкова солона печаль. Я ламаю асфальту зволожену […]...
30. “Я не кохаюся в Вашому дворі…” Я не кохаюся в Вашому дворі, Бібліотеках, збірках дивовиж, Самоцвітних хрестах, червоних престолах, Повозах і пахощах Ваших садів. І навіть […]...
31. “Окропило окропом…” Окропило окропом і сліди замело. Покотило в Європу – за сади, за село. Відлетіло на захід. Лиш під грім канонад […]...
32. ФІЯЛКИ Фіялки й телефонна трубка заворожливим сяйвом кличе, і місяць, мов червона губка, змиває попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, […]...
33. ПАДАЮЧІ ЯНГОЛИ Всі мудрощі і всі знання найвищі Ховаються й зникають у кущах, Що пишно так ростуть на кладовищі, Де мармур тріснув, […]...
34. СИВА МЕЛОДІЯ Годинник віку цокає-вицокує, і на душі уже година пізня. У спомини тополею високою з-за обрію приходить рідна пісня. Блукала рідна […]...
35. “Боже мій, я всю тебе побачив…” Боже мій, я всю тебе побачив, Але таємниці не сягнув, В перший вечір наш такий гарячий Цілу ніч із думкою […]...
36. “У душі моїй…” У душі моїй – Місця немає туманам. У душі моїй – Сонце червоне буя, І регоче, й гримить Голубим океаном […]...
37. “Марко Поло казав неправду, коли…” Марко Поло казав неправду, коли запевняв, нібито мули, воли, осли над проваллям пітьми і тібетом імли привели його далі на […]...
38. “Верстаю шлях – по вимерлій пустелі…” Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, де мертвому мені нема життя, за обріями спогаду – оселі ті, до котрих немає […]...
39. ПЕРЕД СУДОМ Від кого у мене воно, Про се шкода в мене питати, І тіло, і дитя – моє; Доволі вам сю […]...
40. “Світає…” Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В тумані загорнувшись, далекі тополі […]...