Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Верстаю шлях – по вимерлій пустелі…”

Верстаю шлях – по вимерлій пустелі,
де мертвому мені нема життя,
за обріями спогаду – оселі
ті, до котрих немає вороття.
А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди,
а все ще сподіваюся, що там,
де кубляться згвалтовані іуди,
мале є місце і моїм братам.
Побачити б хоч назирці, впівока
і закропити спраглий погляд свій.
Зміїться путь – вся тьмяна, вся глибока,
і хоч сказися, хоч збожеволій.
Бо вже не я – лише жива жарина
горить в мені. Лиш нею я живу.
То пропікає душу Україна –
та, за котрою погляд марно рву.
Та є вона – за міражів товщею,
там, крізь синь-кригу світиться вона –
моєю тугою, моєю маячнею
сумно-весела, весело-сумна.
Тож дай мені – дійти і не зотліти,
дійти – і не зотліти – дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе,
упасти зерням в рідній борозні.


“Верстаю шлях – по вимерлій пустелі…” - СТУС ВАСИЛЬ