Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Світає…”

Світає…
Так тихо, так любо, так ніжно у полі.
Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,
В тумані загорнувшись, далекі тополі
В душі вигравають мінорную гаму.
Вже дніє поволі…
Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Світає…
Все спить ще: і небо, і зорі безсилі,
Лиш птах десь озвався спросоння ліниво
Та темний бовван на козачій могилі
Про давнє, минуле кричить мовчазливо.
Видніє щохвилі,
Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.

Світає…
Проміннями схід ранить ніч, мов мечами,
Хмарки по всім небі й собі взолотіли.
Безмовні тумани тремтять над полями.
Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.
О, глянь, що над нами!
Розкраяно небо – мечами, мечами…

[1914-1916]

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 2,50 out of 5)


“Світає…” - ТИЧИНА ПАВЛО