“Ці пшениці… Так буйно піднялись…” - БАБІЙ СТЕПАН

Ці пшениці… Так буйно піднялись
Рудою повінню, що хлюпає у груди,
А десь на дні стежки переплелись
І загубились в мареві… Безлюддя…
В цих пшеницях лиш вітер-передзвін
Бровою золотою залоскоче,
А то спливе – з-поміж розлогих вій
Замружаться під сонцем карі очі.

Немов русалка радісно майне
І збудить ніжно сонячне бажання,
І тільки стежечка… І щастя не мине
В цих пшеницях, на цій землі коханій.

“Ці пшениці… Так буйно піднялись…”