ПЕЧАЛЬНА ІСТОРІЯ З ПТАХОМ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР

Білий птах заблудивсь серед ранньої хвищі,
Загубивши і клин, і дорогу свою.
А братове його подалися повище,
Понад хату лиху, понад хмар крутію.

Птах прибився тоді до людського подвір’я,
Де хазяїн його приютив, накормив,
І, оговтавшись згодом, розправивши пір’я,
Тут привільно зажив між качками й курми.

Він прирученим дзьобом приручено клацав.
Вже немов не страшна і холодність зими.
Поглядали тривожно корова і паця,
Коли птах походжав між качками й курми.

…З позахмарних глибин, повесінням зігрітих,
Родич сонця прилітний до нього сурмив.
Щось сіпнуло крило, як стояв над коритом
Небожитель колишній з качками й курми.

Птах печально дививсь в синій світ із-за плоту,
Бо не міг повернутись в небесну юрму.
Пам’ять неба ще мав… Пам’ять неба й польоту.
Обезволіли крила йому.

ПЕЧАЛЬНА ІСТОРІЯ З ПТАХОМ