Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Опала тінь на землю обігріту…”

Опала тінь на землю обігріту,
Чоловіки заснули біля хат.
Зелені руки, повні білоквіту,
На теплу ніч розкинув сонний сад.

Люблю тебе, глибокий саде мій!
Люблю плодів нестигливе гойдання,
Легку печальність і ясне чекання
Твоїх думок зелених в вітровій.

Люблю сердечну землю під тобою,
Лопати, схилені на стовбури твої,
І сизий гній люблю під лободою,
І білих сіл замислені рої…

Мій білий-білий!.. Ні, ти не могила!
І твої руки не людські хрести,
Бо з князя Ярослава і Данила,
З Хмельницького і з мене виріс ти.

Я чую вже, як думи наші древні
З твого коріння п’ють твої гілки,
І розвидняється у світі… Недаремно
Моїм народом поросли віки!..

Бентежиш ти, бо хата твоя – світ.
Тривожиш ти – життя – твоя вітчизна,
І, може, тому щедний ти на цвіт,
І не заснеш в селі моїм допізна…

Тисячолітнім серцем, як вві сні,
Люблю тебе покірливо і ревно!..
Схилилася Україна недаремно
Чоластими плодами в мої дні…

1959

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)


“Опала тінь на землю обігріту…” - ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА