ГАЛИНА ЗДОРОВКАЄТЬСЯ
Була Галина
Гарна і молода,
Та глуха, як в урвищі глина,
Глуха, як ставкова вода.
Одягне зранку
Вишиванку
І празникує над городнім зелом,
І празникує над лютим злом,
Проклинаючи свій беззвуковий світ і тихий город,
Вирубуючи сапою осот
І в’юнкі пристосуванці-бур’яни,
Так ніби в її нещасті
Винні саме вони.
І залишає живим тільки те,
Що стане красою і хлібом,
А сонце над її головою росте
Незгасним німбом.
І коли хто повз неї іде,
Нехай там багатий чи злидень,
Вона очі довірливо підведе
І віддасть на добридень,
Ніби й не дбаючи, буде їй відповідь чи ні…
Та запалають щоки, як вогні,
Коли хлопчаки – лихі личини –
Казна що мовлять на привітання Галини.
Довго стоїть на причілку хати,
Тужно дивиться на увірвителів-горопах.
Гадали, тихо їй, як на гробах.
А вона навчилась читати
По губах…
…Різні йдуть повз моє подвір’я,
В того в очах байдужість, в того довір’я,
Доброчинні й такі собі губошльопи,
І поближні, і з Америки чи Європи.
І, не оглухнувши від різномов’я,
Бажаю їм доброздоров’я,
Ніби й не дбаючи, чи буде відповідь, чи ні,
Хоч все те пекельно важливе мені…
Не обманюйтесь, увірвителі-земляки,
Я на власнім городі не зашкаруби,
З роками навчився-таки
Читати порухи душ і поруги губ.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)