Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

СТАРИЙ ОЛІЙНИК

Ремонт парасольок – це водночас і розвага:
розпустиш її, мов дерево якесь кістяне чи бамбукове
і тішишся, і не бачиш нічого довкіл, роззява,
читаєш дощів колишніх вицвілі букви.

Майстерня його – капличка в ніші замшілого муру,
туди несе парасольки все місто меланхолійне.
Засвічуються в шовках амури або лемури,
як тільки вимовлять люде його наймення олійне.

Злітають хінські дракони, всілякі інші екзоти:
магнолії, орхідеї (таке все пишне, скоромне!).
А є парасольки чорні, як провінційні гризоти,
як діри на дні галактик або ворони.

Тому він любить під кайфом читати нотацію,
таку якусь несусвітну – не склеїти, не зрозуміти,
коли з недопитим кухлем обходить усю автостанцію,
де з вікон на нього витріщились прозектори та єзуїти.

Чи ж варто на світі жити заради старих парасольок?
Питання надто дражливе для мандрівних філософів.
Та, дозволу не спитавши, з діагнозом “параноїк”
він три війни пережив і царювання трьох йосифів.

Так само колись без дозволу покине замшілу нішу
і з недопитим кухлем повз нас, твердих і сумлінних,
пройде і кане за рогом у споконвічну тишу,
коли його з неба закличуть: – Пане Олійник!..


СТАРИЙ ОЛІЙНИК - АНДРУХОВИЧ ЮРІЙ