Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Невже це ти, богине давніх днів…”

Невже це ти, богине давніх днів?
Невже це ти, моє весняне мево,
Чий образ у мені відпломенів
Ще як братались з казкою дерева?

Ще як пливли хвилиноньки мовчань
У тихі вечорові зачарови
І ти – мого закохання печаль –
Русалкою приходила з діброви.

Ще як жила моя любов чудна
І ятрилась, мов невигойна рана.
Ще як була на світі ти одна –
І недосяжна, і така жадана.

Ще як любов тебе на самоті,
Коли і слів, і руху бракувало,
Коли в мої світанки золоті
Тобі одній зозуленька кувала.

І я твойого погляду шукав
На вечорах шкільних і на виставах,
А мій суперник чмихав у рукав,
Щоб потім гірко плакать біля ставу…

Невже це ти? А де ж вона, скажи,
Зухвала мрія кораблі водити?
Подаленіли, зникли міражі,
Турботи, і буденщина, і діти…

Прости мені ці спогади, прости!
Я, ніби грім, – повз тебе, стороною.
Та пише син твій в армії листи –
Перегуки із нашою весною.

Наважилвся піймати хоч луну
Далекого, тодішнього величчя,
Та нині вже нічого не збагну
За тихою суворістю обличчя.

Невже це ти, богине давніх днів?

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 1,67 out of 5)


“Невже це ти, богине давніх днів…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР