ДОМАШНІ СНИ В АМЕРИЦІ
Заснув я нарешті за нинішній день і вчорашній
Аж коло Великих озер.
Снилось мені усе домашнє,
І я від туги мало не вмер.
…Так уже праглось мені заграти,
Гармошка ж була німа.
І світилися вікна вищанської хати,
Якої давно нема.
До школи вели мене за руку
Виводити літери, складати числа.
І читала вірші моя онука
З книги, яку я ще тільки замислив.
Тополі з бульвару Тараса
Перебігали на проспект Лесі,
Молодші – майбутня наша окраса –
Переганяли тих, що старі.
І говорила до мене риба на ставковому плесі,
Хлюпав Дніпро аж під обеліск на Печерській горі.
І від Софії на велелюдний Хрещатик
Їхав гетьман Богдана на малому коні.
І джинсова зграйка дівчаток
Ішла при його струмені.
І кожному з нас на зеленій таці
Блохін підносив жаданий гол.
І я в двадцять п’яте питав домочадців:
“Де валідол?”
І телефон за мною ганявся, мов гемон,
Накидаючи на шию зашморг шнура,
І, впіймавши мене, той чорний демон
Кричав “ура”.
Усі мої клопоти і бентеги
Відв’язали раптом мене від стола…
І один одного так поважали поети-колеги,
Що й лаврська дзвіниця про це гула.
І стояла моя таїна в пшеничних гонах,
Оповита радісною тривогою.
І дружина плакала коло вагона
Перед моєю новою дорогою…
І так захотілось домашнього виру
Та ясноти рідного неба,
Що я прокинувсь, втираючи з лоба ропу.
Спасибі, добродії. Мені нічого не треба,
Лиш нашого клекоту, нашого миру
І жайворонка в степу.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)