Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

“А чи оглух і вже тебе не чую…”

А чи оглух і вже тебе не чую,
Чи у мені заснув духовний зір?
Твій погляд скрізь – ошую, одерную, –
Немов покара, докір, перекір…

Але ж мовчиш, нічого не питаєш,
Наклавши на уста тяжке табу.
Гукни мені: – Хіба не пам’ятаєш? –
Удар навідліг: – Що, про все забув?

Забув і клятви, й поривання юні,
Про те, що може статись, що було,
І спати ліг на арфі ніжнострунній,
Під бік прославши злякане крило?

Чи постарів, чи здався на поталу
Безволлю й нескінченній суєті?
Стачає хліба-солі і металу…
То що ж тобі ще треба у житті?

Поклич мене, молю, поклич, кохана,
Крізь глупоту пугутькання сичів
До небокраю, що горить, як рана…
Скажи хоч що, та тільки не мовчи.

А ти мовчиш суворо і тривожно:
Забув? А ще хваливсь: – …як Прометей! –
Спитай, скажи… З мовчання й вмерти можна…
Ти пощади мене й моїх дітей.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,00 out of 5)

“А чи оглух і вже тебе не чую…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР
«