ДІВЧИНІ
В час вечірній, час печальний
Я Тебе чекаю в храм мій –
У кімнаті сонця сальви
І махорки тиміям…
Ти прийди, моя далека,
Через хащі вечорові, –
Обернись хоч в тінь лелеки
І розправ крилаті брови,
Підніми очей зіниці,
Підведи до сонця профіль…
Ну, чого кричать так птиці,
На хрести чіпляють строфи!?
Над Собором, як на релі,
Звуть вони Тебе юрбою, –
Архітектора Растреллі
Посилають за Тобою.
Посилають…
Голуб сизий –
Голуб сизий тихо тужить…
У кімнаті сонця ризи,
І Любов Надію кружить.
Сонця ризи…
– Сонце, сальви!
Сонце, танок!! – Ти прийшла!
Розмальована, як мальва, –
Квіти, золото і шлак…
На плече коса, – ой, леле! –
Смуток сходить над бровою…
І Растреллі, і Растреллі
Йде, мов джура, за Тобою.
Ти усіх отак манила,
Неприречена нікому, –
У стрічках од скоростріла
І в диму пороховому.
Нецілована, незнана,
Недоклична – й все кохана,
Полум’яна й все похмура…
Вірний кінь слідом, як джура.
Мить прийшла, і мить відплила
Провела лиш тінь знайому:
…У стрічках од скоростріла…
…І в диму пороховому…
Пропливла на сизім тлі
Й знову канула в імлі.
…………………..
Вибухає ніч громами,
І земля дрижить у дзвоні.
За любов ми йшли фронтами,
Серце кинувши під коні.
Гомін… Буря… Коні… Тіні…
Передзвони. Перегули…
В далині розбитій, синій,
Там ми молодість забули.
Розімчали коні серце,
Рознесли його степами,
Аж під хмари в буйнім герці
Стала молодість стовпами.
Коні… Тіні… Передзвони.
Перегуки. Канонада…
Хтось підкови срібні ронить.
Погасає…
Тоне…
Пада…
Догорає, догорає
Синій вечір десь за краєм.
Обернулась, не сказала
І не сказана пропала.
І немає…
Поховав в далекій рудні.
Придавили зір повіки.
Діти буднів, діти буднів
Розвіталися навіки.
За любов у громі криці
Загубивсь твій ніжний профіль…
Ну, чого кричать так птиці,
На хрести чіпляють строфи!?
Путь далека. Путь нелегка.
Непроглядна. Недоклична.
Загубилась тінь лелеки…
Беатріче…Беатріче!..
В час вечірній, час печальний
Я Тебе чекаю в храм мій. –
У кімнаті сонця сальви
І махорки тиміям…
1925.