З КРИМСЬКОГО ЦИКЛУ
М. Рильському
П Р О Р И В
Дельфін не гравсь у морі,
не був і сонцехмар –
не давню синю тему
задумалась гора.
Я йшов і оглянувся –
чи хтось мене позвав?
Креснуло-полоснуло
і блиснуло в слова.
І дощ заколихався,
перемісило муть.
Грімкі палкі промови
над морем як у тьму.
І я побіг над муттю –
то був такий прорив!
На дві октави нижче
шуміло із гори…
С н и т ь с я д а л і
Удень боюся спати. Заснеш,
прозоромукою просниш,
увесь істотно погаснеш
кудись туди, в провали літ.
І хтось веселку ставить дружно,
і хтось роздражнює огні,
і з запитом круг мене кружно
світає на крилі.
І тут з туману все частіше
то сей, то той зелений блиск,
і божевільний темп колише,
мов павза на війні.
Ти знов. А як же дух і форма?
А як же вічне битіє?
Невже отак без сліду жорма
і пожере мене?
Чи, може, зовсім не питати? –
Мовчатиму. Мовчу.
Уже і всесвіту не чуть –
лиш тиша ллє і ллє…
А потім зразу видно-видно! –
мов у морській воді.
І хтось торкне холоднолідно
чоло моє. Тоді
встаю (хоч сниться й далі)
і перевішуюсь в вікні.
В сусідній хмарі сонце тихне,
мов павза на війні.
З а х м а р а м и о б в а л и
Впаду, впаду, впаду
на синю глибочінь.
Тінь,
протінь
у соняшнім саду.
Візьми мене, природо,
і до своїх причисль.
Тінь,
протінь
у соняшнім саду.
І дай я зрозумію
твій зміст і твою мисль.
Тінь,
протінь
у соняшнім саду.
Як ти мене будила,
як ти мене вела,
як ти круг душі моєї
три вихорі зняла.
Три вихорі, три гімни,
три пісні битію –
мій труд, моє горіння,
любов і смерть мою.
Що першим себе значу,
що друге в сон кладу,
любов’ю назаряюсь
у соняшнім саду.
Впаду, впаду, впаду
на синю глибочінь.
За хмарами обвали
грохочуть, як в аду.
ЖИТТЯ Й РЕВОЛЮЦІЯ. 1926, ч. 11, с. 5-7.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)