Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Живу, живу – ридаю…”

Живу, живу – ридаю,
Живу, живу – сміюсь.
Чого живу – не знаю
І думати боюсь.
Такий цей світ прекрасний,
Такий цей світ сумний,
Що я то сокіл ясний,
То просто – навісний.
Я часто мов шалію:
На світі все люблю,
Шум річок розумію:
В гаях я днюю й сплю.
Часом я мов хмарина:
Блукаю цілий день,
Як згублена дитина,
Як туга без пісень.
Йду в поле, в гай скучати
Та сльози, сльози лить:
Блакить й зелені шати
Мене не веселить.
Слізьми я розіллюся,
Впаду на край межі.
Устану… подивлюся:
Ах, доленько, скажи,
Скажи, чого я плачу,
Мов хлопчик, що забивсь.
Чи маю таку вдачу,
Таким вже я родивсь…
Устану, попитаю
Та й знов слізьми заллюсь.
Чого так жить – не знаю
І думати боюсь.
Дивлюсь, як ніч надходить,
Як жито шелестить…
Хтось пісню десь заводить,
А серце так болить…
Болить воно та ниє,
Само не зна чого.
Чи хто мене жаліє,
Чи так… ні від чого.

15 січня 1912


“Живу, живу – ридаю…” - ТИЧИНА ПАВЛО
«