Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



1

For the select few

Стоїть
осторонь,
немов невидимий
для людей,
своя тінь,
бачить,
чоловік якийсь
біжить доріжкою
з ліва
на право,
голий,
стрункий,
граційний,
тіло бронзове,
ні, золоте,
м’язисте,
атлет якийсь,
бігун,
доріжка піщана,
чи глиняна,
ясна,
здається теж
золотою,
тепло,
літо,
світить сонце,
чоловік нараз біжить
дивно,
час до часу
присідає,
ніби вдає,
що вгрузає
в землю,
хоче зникнути
під нею,
біг чистим полем,
тепер вбігає в гай,
дерева стрункі,
високі,
немов родичі
чоловіка,
його брати,
він сам
повторений
багато разів,
сонце світить
крізь них,
тіні смугами
з’являються
й зникають
на чоловіковім тілі,
особливо помітні
на його спині,
чоловік знов
поводиться дивно,
здригає тілом,
немов танцює
якийсь дивний танець,
наводить це на думку
вислів
“танець святого Віта,”
він стурбований,
не розуміє
що все це значить,
це хвилює
його,
чоловік губиться
між деревами,
зникає
з поля його зору,
він все ще
занепокоєний,
зацікавлений,
прямує до доріжки,
якою біг чоловік,
звертає праворуч,
слідує
за чоловіком,
бачить
недалеко,
посеред доріжки
гурт людей,
вони збилися
довкола чогось,
чимсь теж
занепокоєні,
кричать,
махають руками,
в декого в руках
палиці,
вимахують ними,
б’ють щось
на землі,
він тепер вже справді
занепокоєний,
відчуває, що сталося
щось недобре,
запирає йому віддих
у грудях,
калатає
серце,
біжить чимдуж
в сторону людей,
скоро
він біля них,
впихається
в гурт,
старається проникнути
до середини,
дається це йому надиво
легко,
немов його
не помічають,
немов він справді
тінь,
невидимий,
скоро він
в самім центрі,
бачить,
на землі,
лежить тіло,
голе,
граційне,
золотисте,
очевидно це
чоловік,
який пробігав,
люди б’ють його,
палицями,
чоловік лежить на лівім
боці,
коліна притиснув
до грудей,
голову обхопив
руками,
на тілі сліди
палиць,
темні,
напухлі,
розбризкана кров,
гидко бачити,
тіло здригається
з кожним ударом,
та лиш пасивно,
чоловік очевидно,
вже неживий,
його вбили,
поруч чоловіка,
біля колін,
яма,
глибока,
чорна,
не видно її дна,
мабуть кинуть туди
тіло,
як будуть
готові,
потойбіч
ями,
обернена до чоловіка,
стоїть постать,
теж дивна,
жінка якась,
висока дуже,
струнка,
в довгій білій
тозі,
тримає в обох руках
свічку,
засвічену,
витягнула руки
допереду,
над яму,
ніби хоче
освітити її,
розвіяти в ній
пітьму,
та щось каже йому,
що це не так,
що є тут інша
на це причина,
хвилину думає,
що це могло б
бути,
та забуває
скоро,
приглядається ближче
до жінки,
вона русява,
з коротко підстриженим
волоссям,
обличчя з клясичними
рисами,
та холодне,
мертве,
немов викарбоване
з мармуру,
він дивиться їй в очі,
одно з них
дивне,
страхітне,
вибалушене,
вивернене вбік,
немов суглоб,
покрите більмом,
у більмі дірка,
видно крізь неї
колір ока,
він неприродно блакитний,
прекрасний,
аж страшний.


1 - ТАРНАВСЬКИЙ ЮРІЙ