ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА
І
Ще грають сурми. Ще лунають звуки
Його мелодій. А з боків йому
Ловці викручують музичні руки
І тіло вішають у темну тьму.
Як гнівно зорі дивляться із неба!
Гуде огранно ввесь деревний світ.
І знавісніла, вбивницька ганеба
Сповзає в нору, мов лякливий кріт.
Нехай не вчує невмируща “Рута”
З естради поклику свого творця, –
Луну мелодій веселить могута
І б’є прибоями в палкі серця.
Настане суд – і злочини таємні
На сонце виставить колючий дріт.
Ростуть у душах іскрометні кремні
І крешуть помсту на московський гніт.
ІІ
О скільки квітів, скільки квітів!
Мільйони пелюсток-привітів
Лягають на труну.
Вся Україна йде до гробу,
В серцях тамуючи жалобу,
Відомщення луну.
О скільки неба, скільки неба
Повито в смуток – більш не треба!
Ридає вся земля.
Від Свидника до П’ятигір’я
Клекоче помстою безмір’я,
Встають і Карна й Жля.
О скільки гніву, скільки гніву
Нуртує душу бунтівливу –
Гартує кару кар!
На зло диявольського Кремлю,
Що вбив синів твоїх, талує землю,
Керуй, народе, вдар!
ІІІ
Немає Мельника, немає Алли.
Похоронив нарід Івасюка.
Мільйони тіл у голод закопали –
Мовчить земля над ними, нелегка.
Одні сконали від в’язниці й кулі,
Від муки – другі, треті – вже й самі…
Мільйони йдуть, як череди знебулі,
На всесоюзну панщину – німі!
Московський кнут виляскує в колгоспі.
Але приглянься – він уже слабий.
Народе, чавлений Москвою поспіль,
Навідмаш бий – і наступай, і бий!
Кінець наругам! За прийдешню волю
Рудою кров’ю ворога кропи!
Пойняті помстою, із горя й болю,
Гримлять Карпати й клекотять степи.
І вирушають у похід не хлипи,
Не нарікайли, а посвят мужі.
Грядуть живі, палючі смолоскипи –
Тремтять опричники, свої й чужі!
1980-82
(1 votes, average: 5,00 out of 5)