Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ОЗИМАНДІЯ

Я стрів мандрівця – і слова лунали
Про давній край: “Дві кам’яні ноги
Стоять самі. Пустеля навкруги.
Лише лице, надщерблене, запале
В пісок, являє глузування суть.
Воно вістить, умів різьбар читати
І владу й глум, що в камені живуть,
Що ними серце хтось натлив, багатий.
Ще п’єдистал зберіг потугу слів:
“Я Озимандія. Я цар царів!
Поглянь на труд мій, вічносте, й корися!”
Навколо пусто. Мандрівні піски
В руїни дмуть. Ні дому, ні узлісся –
Порожній простір виє крізь віки.

1953

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)

ОЗИМАНДІЯ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)