Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Червоні буки, сяючі тополі…”



Червоні буки, сяючі тополі,
Верхи ялин протнули млу жовтневу.
Димує озеро в долині. Сніг
Лежить на горах по тінястих схилах.
Що я зберіг собі? Єдине світло,
Перед яким я прижмуряю очі
В безхмарну пору. Кажемо: не хист
І не ніяка вища це майстерність
Того сягати, що було навколо,
До чого в пам’ять утрачає гін.

Барила повні сидру. У кориті
Вапно мішають на подвір’ї школи.
Мій син по стежці бігає. Несуть
Хлоп’ята в торбах зібрані каштани.
Якщо тебе зречусь, Єрусалиме,
Нехай правиця відпаде моя!
Підземний двигіт потрясає світом,
Верхами гір хитаючи, як лісом.
Те, що бувало, є і певно буде,
Протягне наскрізь, попелом стає.
Новий, навальний світ перекипає,
Ні пам’ять не зникає, ні тяжіння.

Осіннє небо, в юності моїй
Таке ж незмінне, як тепер на старість,
Чого в тобі шукати? Краєвиди
Теплом ласкавим серце налили.
Дали й отрути. Бо уста німіють,
На грудях руки складені, а зір –
Тварин сонливих. Спокою немає,
Немає ладу, й вічности хвилина
Летить безслідно. Висновок один:
Минає в русі вічности хвилина –
Як блиск на чорних водах. Чи не так?

1958

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Червоні буки, сяючі тополі…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)