2. РЕЧИТАТИВ СТАРШИН РАЮ
Порода наша мудра від
природи,
ми знаєм все, бо осягнули
все.
І глипає на нас зворушено
і гордо
щасливий предок – щирий
шимпанзе.
Йому гойдатись на гіллі
рипучім
і на тропічних тішитись
вітрах,
а ми підем і цілий світ
научим,
як у чорнильних плавати
морях.
У нас до того мудрі всі
та вчені,
що лімітуємо чорнило
і папір.
Вулкани діють дужі
і скажені
в хребтах висотних
паперових гір.
Ми знаєм все! Для нас усе
відоме!
буде завтра? Запитайте
нас.
Як живить вогнища руда
суха солома,
так нас годує мудрість
повсякчас.
Ми пронесем, ми підведем
і підем,
ми дійдемо, ми сягнемо
висот!
Ми стільки істин вам за
мить націдим,
що подив назавжди
заціпить рот.
Чого ж тиняєтесь по світу,
ніби п’яні,
чого шукаєте, коли ми все знайшли,
коли ведуть дороги
осіянні
під наше сонце з вашої
імли?
У нас давно ніхто й не чув
про горе
та інші нісенітниці й
бридню.
Одна турбота чола наші
оре –
а що, як в мудрі паперові
гори
раптово влучить іскорка
вогню?
Чи вистачить чорнила, щоб
залить?
А більше нам нічого не
болить
Дурило, звичайно,
розвішує вуха,
Дурило аж рота роззявив
та слуха,
Дурило гукає:
– Зрікаюся Рідного краю!
Візьміть мене, друзі, до
вашого раю! –
І друзі Дурила під руки
беруть,
і друзі Дурила до себе
ведуть.
А хлопцеві думка сидить в
голові:
– Чого, люди добрі, в
вас ноги в крові?
– Та це,- йому
кажуть,-
така у нас звичка:
до щастя дорога веде через
річку –
та річка із крові та трішки
зі сліз,
але ти не бійся.
Не втопишся.
Лізь.
Вона не глибока –
либонь, до колін…
– А кров там чия? – не
гамується він.
– Чия? А відомо чия –
тих людей,
що підло не визнали
наших ідей…
Ми їх, значить, трішечки,
зовсім помалу
кого задавили, кого
зарубали.
– А це хто тут
висить? –
питається в них.
– Це дурень один із отих
навісних,
що пруться на острів…
– На острів? За чим?
– Та, правду сказати,
либонь, ні за чим:
там щастя закуте в печерах
німих
не те, що для нас,
а оте, що для всіх…
– То нащо ж повісили?
– Так, для годиться:
якби не повісили, міг би
втопиться…
І далі Дурило по Раю іде,
круг себе очима дурними
пряде.
– А це що за ідол? –
питається знов.
– Це той, хто закон
наймудріший знайшов:
навчив нас хапати,
навчив убивати,
навчив людям в вічі оману
пускати,
навчив нас, як жити
годиться на світі,-
читай заповіта його на
граніті
(2 votes, average: 5,00 out of 5)