Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



МАРКОВА СКРИПКА

Сумління – річ тендітна і марка.
Вже дехто з нього й пилу не стирає.
Маркові що? Є скрипка у Марка.
Де хтось би плакав, а Марко заграє.

Грай, Марку, грай! Веселу, не яку.
Куди ж ти, Марку, дінешся? Ти – вічний.
На кожного лихо маєм по Марку:
Марко Пекельний і Марко Стоїчний.

Міркуєш, Марку: так то воно так.
А все не так, і ти міркуєш марно.
Закінчив польку, починай гопак, –
грай, Марку, грай, бо дуже граєш гарно!

Воно, звичайно, що там говорить.
Отож-бо й є, нема чого балакать.
А що поробиш, хай воно згорить,
сміятись краще все-таки, ніж плакать.

Та й те сказати, як його, гай-гай!
Воно й спочити – щастя недолуге.
Смеркає – грай. Розвиднюється – грай.
Бо світ великий, – як не те, то друге.

Бо що було, а що і загуло.
Біда біду, як кажуть, перебуде.
Не може ж буть, щоб якось не було,
вже як не є, а якось воно буде.

Ти, Марку, грай. Ти знай собі одне,
що що кому коли не заманеться, –
біда мине, і щастя теж мине, –
те, що ти граєш, тільки зостанеться.


МАРКОВА СКРИПКА - КОСТЕНКО ЛІНА