ПРОМЕТЕЙ
…І Прометей, від скелі, не одкутий,
В розп’ятті скам’янілий,
з дивини,
Ожив, почувши хлипання про Крути
Панів,
що вибиваються з банкрутів, –
Таких малих торгашиків –
під брутів…
О, це вони!
Вони – вкраїнські! – ситі та поважні,
Що нишпорили з ночі й уночі,
Реєстрами – поштатні стукачі,
Оздоблені в даровані окраси –
У славні клички – Кобзарі, Тараси, –
Такі свої, хоч в рідності скачи!
Вони то знають, як завдати тон.
І знають, що руде сочиться з грунту.
Всесвітній злочин,
вічний сором – Крути:
Дітей – на смерть,
а майна – за кордон!
Але ж сьогодні –
як завдати тон,
Так відозветься в світі камертон.
Тепер дивись,
як нібито й держава
Ні в сих, ні в тих (бо діти ж – як-не-як) –
Вже жебонить у тон завдатий:
слава!
Хоч добре знає: слава від лукавих,
Хоч знає: зрада там поклала знак!
А наші вістуни іконописні
В передній план ікон пропхнули писки,
Свої, нажерті зрадою до лиску,
І вже ж, дивись, ікона – як стіна.
Свої – щоб і назавтра сито жерти…
“Не дай Вам Бог –
потрапити у жертви”, –
Сам Прометей кайдани напина.
О, він зі скелі бачить:
сатана
Посунув у божественні сюжети!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)