Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

ВІВІСЕКЦІЇ

Розіп’яті на цинкових столах,
у голготських долинах лябораторій,
вони віддають своє життя,
щоб спасти не душі, лиш тіла людей.

Тому, що не дано їм дару мови,
вони тільки підносять до неба свої очі, забризкані кров’ю,
хочучи сказати Богові, звертаючися на ви :
“Простіть їм, хоч вони знають, що роблять, пане”.

А опісля їхні маленькі душі (вони існують), ще брудні від крови,
як замурзані сільські діти, товпляться біля небесної брами,
щоб дати прохід процесіям великих людських душ,
що, в пишних строях, сунуть під голлівудські співи янголів.


ВІВІСЕКЦІЇ - ТАРНАВСЬКИЙ ЮРІЙ