ПІД КРУТАМИ
Ще до хутора далеко…
Натомився… шкода ніг…
Сніп під голову поклав я
І у чистім полі ліг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць весело купавсь,
Пір’я струшував із себе,
Може, сонцю усміхавсь.
Не згадаю, і до мене
Вітер тихо шепотів:
Мозок стомлений не вловить
Тихокрилих навіть слів.
Я заснув і спав, як камінь.
Коли чую – хтось прибіг
І схопив мене за руку
Я отямитись не міг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обминав…
Біля мене з довгим крісом
Хлопчик змучений стояв.
“Що з тобою, де упав ти?
Зранив голову свою?”
Сумно й гордо відповів він:
“Так, я впав… але в бою.
Ти не чув хіба сьогодні,
Як гриміли тут громи?
Бились з ворогом ми славно
І вмирали славно ми…
Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки, цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу –
Не наспіли козаки…
Обіцяли нам набої…
Ах, коли б вони були!
Ми, напевне, їх розбили б,
Бо ми бились, як орли.
Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати –
І ми знайдемо її.
Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
“Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи”.
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я – отаман… Я вестиму!..
Зброю першим я знайду”.
Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці…
Крикнув голосно і дзвінко:
“По набої, молодці!”
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки.
І пішли шукати зброї.
Спів поволі затихав…
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
1923
(2 votes, average: 3,00 out of 5)