Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“На хмарах горбатих громи роз’їжджають возами…”



На хмарах горбатих громи роз’їжджають возами
громи роз’їжджають у хмарах – вози гуркотять
Від воза загубиться колесо – й гримає над нами
За колесом колесо-громом пекельним дзвенять!

Вогню обручі, в обручах блискавки – наче Шпиці –
І, впавши грудьми на. солому в лункий передок
дитинство за віжки трима яблукасту лошицю,
що дишло задерла в полин вечорових зірок.

Чиє то дитинство летить на драбинчастім возі
отам, в небесах чебрецевих, між хмар-ковили?
Кигикнула чайка, неначе заграла на кобзі,
чаїні жалі дощопадом на діл пролились.

Чиє то дитинство – отам, в замінованім небі,
отам, де громи вибухають на полі війни?..
А може, й не треба… А може, і справді не треба
будити в своїй підсвідомості марення-сни…

Та як же не треба, коли на драбинчастім возі,
отам, в небесах чебрецевих, між хмар-ковили,
воно підірвалось на міні, і чайка на кобзі
заграла – й чаїні додолу жалі пролились!

Та як же не треба, коли яблукаста лошиця,
що досі іржала у небі,- тепер не ірже!
Та як же не треба – розсипались блискавки-шпиці
із колеса, з воза, який не покотиться вже.

Та як же не треба, коли в передку, у соломі,
затиснувши віжки, дитинство лежить горизнак,-
воно вже не чує убивчої музики грому,
воно в небесах вже довіку лежатиме так!

В отих небесах, що одвіку цвітуть чебрецями,
в отих небесах, де бандурами грози гримлять…
На хмарах горбатих громи роз’їжджають возами,
громи роз’їжджають у хмарах – вози гуркотять!



“На хмарах горбатих громи роз’їжджають возами…” - ГУЦАЛО ЄВГЕН