Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ПРОРОК

*
Голубіє земля, оповита прозорим серпанком,
Хвилі кидає в берег море важке і зелене.
На обличчя і груди людини лягає небо,
Небо в білих хмаринах, що тихо чекає слова.

Поверта по шляху селянин легкою гарбою,
Гомонять рибалки, пробігаючи бруками міста.
І велика земля, і глибокі її криниці,
І слова на устах товпляться, мов злотні бдждоли.

**
Безконечні шляхи, що збігають на гори за обрій,
Наче білі стрічки, щоб у мряці згубитися синій.
Сонце важко спадає. Іди повз густий виноградник.
Над криницями дзвонять вода і сміх, розілляті.

Тут спинити ходу на землі, що пухка і привітна,
Окопатися білою хатою проти долини.
Рівний стан у обраниці, гордий, мов вежа наріжна,
Наче смоква, багатий, позначений ласкою Бога.

***
Ні! Не білені стіни оці і затишне подвір’я.
Уночі висихають уста від розкритого неба.
Тіло рівно горить. І страшна, ще не збагненна правда
Розриває на ложі важкі і задихані груди.

Увижається шлях під гарячим пополуднім сонцем,
Тупіт зморшених ніг в клубовинні червоного пилу,
Велелюдні торжища, палаци, халупи і храми,
Отяжілі жерці, вояки, і юрба, і каміння.

І простелиться шлях. І прийдуть і халупи, і храми,
І у ямі між левів, і там, для потіхи бенкету,
Нестерпимо-сліпучою буде остання хвилина
Обгорілому серцю, що прагне солодкого чуда.


ПРОРОК - ОЛЬЖИЧ ОЛЕГ