МОСКВА. ГОДИННИК Б’Є ДВАНАДЦЯТЬ
Щодня, як ніч впаде на трави,
Як теплі роси упадуть,
В садах квітучої Полтави
Музика грає, танці йдуть…
В садах квітучої Полтави,
Де мріють в гніздах солов’ї,
Де ходять хлопці кучеряві,
Дзвінкі ровесники мої.
Але щодня, в дванадцять ночі,
Коли зійде Чумацький Шлях,
Змовкають голоси дівочі,
Стиха гармошка у руках…
І чую я: крізь шум акацій,
Крізь дальні простори землі –
Москва! Годинник б’є дванадцять
На зореносному Кремлі!
І знаю я: в цей час в подвір’ї,
Над Пслом прозоро-голубим,
Колгоспний сторож перевірив
Артільні ходики за ним.
На сході – вже світає. Дзвінко
Кує зозуля у саду.
Іду в дозор, беру гвинтівку,
П’ять куль у магазин кладу.
В цю мить на вулиці Бульйонській,
Де річка Либідь вуркотить,
Стихає втомлений Козловський,
Дочка закрила вії – спить.
“Ку-ку, ку-ку”, – кує зозуля…
– Ку-ку, Тамарочко-дитя!
Ти спи спокійно, вірна куля
Оберіга твоє життя!
І діти сплять. І дітям сниться
Кудлаті білі ведмеді,
А їм, а дітям – по сімнадцять,
Вони пілоти молоді.
Вони летять крізь ніч північну,
Де ходить в морі риба кит…
Спить льотчиця моя дворічна,
Про дальній мріє переліт.
Уже не вернеться минуле,
Бо міцно замкнено кордон.
Ти спи спокійно, кожна куля
Твій стереже рожевий сон!
У чорну ніч, удень, уранці –
Не дремне пильний зір бійця.
Годинник б’є в Кремлі дванадцять, –
За ним звіряємо серця!
1937
(3 votes, average: 2,00 out of 5)