МІЙ ПІОНЕРСЬКИЙ ГАЛСТУК
Валентину Бичкові
1
Не казки нам з дитячих літ
Муркотів кіт-вуркіт на лежанці, –
Ревлюція біля воріт
Промчалась жар-птицею на тачанці!
Ми були іще зовсім дітьми –
Пастушки, русочубі нескори,
Як почули “Авроры” громи,
Як червоні побачили зорі
На будьонівках наших батьків,
Біля ганку своєї сільради…
Тиждень панський маєток горів
І село усміхалося радо…
Пас тоді я корови чужі,
Коли дикий Денікін по полю
Гарцював – розпинав на ножі
У боях завойовану волю.
Пам’ятаю бандита Махна,
Його чорні знамена-ганчір’я…
Проклинала його не одна
Удова в те сумне надверчір’я…
Скільки грізних промчалося бур
Над землею в страшну ту годину!
Скоропадських ми знали й петлюр,
Що душили мою Україну,
Розпинали її на хресті –
Трудову, робітничо-селянську…
Не казки пам’ятаєм в житті –
Пам’ятаєм війну громадянську!
Всіх подужав наш Молот і Серп, –
Слава віщому залпу “Авроры”!
………………………………………..
У селі моїм в затінку верб
Піонери зібрались на збори.
Іскри Жовтня – краватки у них,
Як у мене колись, як у мене…
У надійних руках,
У міцних,
Естафета – червоне знамено!
2
Дорослі ми тепер. Колишні піонери
Вже не один пустили Дніпрогес,
В безмежний Космос відчинили двері
І не знайшли там бога в тьмі небес,
Єдиний бог, який існує в світі, –
ЛЮДИНА, що позбавилася пут,
Наш розум,
Руки наші працьовиті,
Бо хто створив людину богом?
ТРУД!
Дивлюсь на свій на піонерський галстук –
І старість вже ворота відчиня…
Геть, старосте, від мене і не застуй
Чудесного сьогоднішнього дня!
Не згасне галстук – іскорка нетлінна
Мого дитинства, дня нового схід!
Гори ж із покоління в покоління,
Синам передавайся з роду в рід!
Київ, 1962
(2 votes, average: 3,00 out of 5)