НІЧ. ОСІНЬ

…бо все мине, як сад, що на очах пошерх:
нам буде тільки ніч; ніч, як псалтир – постійна;
а те, що звали “сад” – лиш, як луна, по стінах
осяде сумно й не

прошурхотить уже;

а те, що саду суть – те, що не знає меж –
воно зимує там, де наше осягання,
а де були плоди – лиш отворів волання:
крізь них князі садів відлинуть, певно, теж.