Автор: МАЛКОВИЧ ІВАН

Лубочки стишені, пастуші вже не диктуєш ти, лиш порожніють з тютюнцем папуші, і сохнуть чарочкам роти. Тож дай мені ще […]

За рипучим, за нічним столом, у коробці зиченої хати норовиш благим своїм умом таємниці сильних розгадати. Планка підіймається. А ти […]

Сизі ранки поснулі, зозулі під росами сплять, зелені стебла цибулі з низеньких туманів стримлять. Грузне в туман драбина, прихилена до […]

Як серце не втішай читаннями сумними – воно однак побачить щось жахливе: пророки всі – нудні, і їхні вчення – […]

У дерев’яному цебрі сплять коні білі і рябі: біленькі – білі, а рябі – із ледве зримим фіолетом; такі великі […]

Він: – Було це так давно, що й родимок на тілі я вже би не згадав: сузір’я їх сумні ще […]

Поїзд мене забере: крізь прочинені двері, не зупиняючись, тихо мене забере, і в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі, ми […]

звечора замикаю свою стайню сідаю в хаті і дивлюся в вікно так ніби свою білу паню визираю я не боюся […]

Здається, нічні заметілі, а снігу нема. І листя нема, геть нічого нема, і нема супокою: ті ж спогади, лиця, і […]

Сестрі Злови мені маленьку жабку, дай їй стрілу травички в лапку – хай не боїться… Втім, я й так згадав […]

Десь на звалищі між будяками, На вугіллі, що мокне роками, Янголів два. Один одному крила воскує, Один одного в очі […]

Як слимакові живеться? бо ось в оркестрову яму не задуває вітер, сніг не мете й плата якраз незавелика. Ставлять тобі, […]

Убивця знахарює під місточком, безокий стереже серця й корони, банкір складає вірші про листочки, поет громаді шиє панталони; повії, співаки, […]

Я стану ягуаром… Х.-С. Чокано Сніг опадав. Птахи, як і плоди, опали швидше. В небі гасла осінь, і я хотів, […]

Моя сестричка – як синичка – тАк вже смородину зриває, мов кожна гілка – таємничо сумного чорта колихає. І я […]