ТАК – І НЕ ЗОВСІМ
Пам’ятаєш, кохана,
цей парк
часів нашої юності?
Тут мало що змінилося.
Ті ж самі алеї,
розарії, гроти,
каскади ставків,
солярії пляжі,
припнуті до берега лодії.
Вечорами, як і колись,
гуляють закохані,
гримить на естраді музика,
допізна світяться вікна палацу
графині Щербатової.
Все – як було.
Усе так – і не зовсім.
Інші люди
на стежках, доріжках,
в альтанках і покоях палацу.
Інші геть у них пісні,
манери, костюми і зачіски.
Інші обсідають їх
клопоти і проблеми, –
все інше.
І все ж –
так само кохають,
ревнують,
клянуться у вірності
і жадають щастя.
Все – як було.
Хоча все інакше.
На широкій галяві
стоїть одиноке,
могутнє колись
крислате дерево,
назване в незапам’ятні часи
деревом кохання.
Ми сфотографувалися
під цим деревом
в останню нашу немирівську весну
і зберігаємо той знімок
як найдорожчу родинну реліквію.
Під цим деревом
і досі фотографуються туристи,
освідчуються закохані.
Але це вже радше –
данина традиції.
Дерево геть постаріло,
посіріло
і майже всохло.
Все як колись,
але все – інакше.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)