Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Заворожи мені, волхве…”

“Заворожи мені, волхве!
Заворожи мені, волхве…”
Сидить по мавпі на зорях, на місцях.
Респектабельні пілігрими
в комфортних “Волгах”
“ходять” по шевченківських місцях.
Вербують верби у монографії.
Вивчають біо – і гео-графію.
Полюють в полі на три тополі…

А цікаво, багато б із них потрафили
пройти шляхами його долі?

Давайте чесно,
не кнопки ж ми й не педалі.
Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косоралі,
побував би ще й на Соловках.

Загартований, загартований,
прикиданий землею, снігами, кременем
досі був би
реа
білі
тований.
Хоч посмертно, зате – своєвременно.

Звісило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово.
Було так, було так, було так, було так…
А може, було інакше?
“Чуєш, батьку?
Чую, синку!..”
Пропадали ж люди ні за гріш.
Передсмертно лаявся Куліш.
Курбас ліг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнмося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет!?


“Заворожи мені, волхве…” - КОСТЕНКО ЛІНА