СТАРИЙ ІЗ САНТА-МОНІКИ
Я тут живу,
Я маю дім і сад.
У мене внуки,
Правнуки і діти.
А я от – сам,
Вже скільки років –
Сам.
А самоту –
Куди її подіти?
Замурувать в цих стінах?
Таж вони –
Вони мене в собі
Замурували.
Колони, зали,
мовчазні портали, –
Я загубився зовсім
Серед них.
А я то жив,
Незле, скажу вам, жив.
Мене все місто знало,
Знає й досі.
Я дужий був,
Був молодий,
Двожил.
На старість розум виручав
І досвід.
Я торгував,
Ах, як я торгував!
Я мав свої кафе
І магазини.
Мене возили
Пишні лімузини,
Я добре жив,
Допоки силу мав.
А потім я…
А втім –
Налиймо віскі.
Сини мої роз’їхались.
Отак.
Один в Нью-Йорку,
Два – у Сан-Франциско,
Дружина вмерла.
Сам я. Одинак.
Зостався сад.
Та дім –
Оця фортеця.
Тут я живу…
Та що там говорити?
Заради чого
Вік було робити?..
Але не те,
Не те лежить на серці.
Я скоро вмру,
І все одно мені,
Чиї тепер кафе
І магазини.
Збанкрутував
За крок від домовини
І сам зостався,
Сам,
На чужині.
Сини далеко.
В кожного – сім’я.
А більш нема
Рідні
У цій країні.
Я народився там,
На Україні,
Під Уманню
Жила сім’я моя.
Продати б все:
І дім оцей,
І сад,
Покинути
І птахом полетіти.
Але нема,
Нема шляху назад:
Мої тут внуки,
Правнуки
І діти.
Тут народились,
Виростали тут.
Тут – їх вітчизна,
А моя – за морем…
Але про що ми, містере,
Говорим?
Вам час рушати, містере,
Мабуть.
Допиймо віскі
Та й ходім.
Пора.
Я радий був
Зустрітися із вами.
Вам завтра вирушати
До Дніпра,
До сивих верб
Над тихими ярами.
Я вас прошу:
Хоч слово напишіть,
Хоч вісточку
З-під Умані подайте.
Я заздрю вам.
Простіть мені,
Простіть.
Щасливої дороги вам,
Прощайте!..
(1 votes, average: 5,00 out of 5)