“Предивний сон і звеселив…”
Предивний сон і звеселив
І налякав мене нежданно.
І досі ті чудні-чудні дива
Морочать серце несказанно.
Здається пречудовий сад.
Між деревами походжаю;
На мене дивляться квітки;
Я ними серце звеселяю.
Щасливе птаство навкруги
Любовних пісеньок співає;
Червоне сонечко квітки
І зело дивне зукрашає.
Бальзамний дух з того зела
По воздусі розкішно ллється,
І все пишається, цвіте,
І серце вповні щастєм б’ється.
Між кринами в тому саду
Стоїть із мармору криниця,
І бачу – біль тонку пере
Предивна вродою дівиця.
Ув оченятах і в щічках
Святе щось і недовідоме…
Дивлюсь – дівча мені чуже,
Чуже і знов-таки знакоме.
Пере пильнуючи воно
І пісеньку чудну співає:
“Течи, водиченько, течи,
Нехай ся біль, як сніг, сіяє!”
Несміливо я приступив:
“Скажи мені, препишна вродо,
Кому готуєш ти сю біль,
Сю любу серцю нагороду?”
Вона хутенько: “Се тобі,
Тобі… Готуйся, вже чекає…”
І, сі промовивши слова,
Мов піна на воді, зникає.
І знов у чарівному сні
Стою в гаю густім і темнім.
Сягає древо до небес;
Дивуюсь дивом сим непевним.
Аж чую – глухо щось гуде,
Віддалеки немов рубає…
Біжу крізь пущу на простір –
Поляна чиста серед гаю.
На тій поляні дуб стоїть
І верхом хмару підпирає…
Дивлюсь – дівчинонька моя
Чудовна дуба вже рубає.
Як цюк, дак цюк! а проміж тим
Співає пісню дикодивну:
“Рубай, сокиронько, рубай,
Зроби дубову домовину”.
Я знов до неї приступив
І бовкнув: “О, скажи предивна
Дівчинонько, ти диво з див:
Кому се буде домовина?”
Вона ж хутенько: “Се тобі
Майструю, щоб на час поспіла”, –
І, сі промовивши слова,
Зникає, мов легенька піна.
Тоді поблідло навкруги,
З землею й небо помертвіло…
Не знав я, що мені таке?
Все тіло на мені тремтіло.
Іду я, йду, дивлюся – щось
Біліє… сукня… Я за нею
Метнувся нагонця, і – тиць!
Зустрівсь із кралею моєю.
Копає яму заступцем
І дивну пісеньку співає:
“Копайся, ямонько, копайсь!” –
Сама на заступ налягає.
Я знов до неї приступив
І бовкнув: “О, скажи, вродлива,
Що се за яма і про що?
Про що воно, страшенне диво?”
Вона ж хутенько: “Не турбуйсь:
Про тебе яма ся холодна”, –
І, як сказала сі слова,
Роззявилась немов безодня.
І, як я в яму зазирнув,
Дак помертвів і в землю ринувсь…
Мов сніг мене там обгорнув…
Я стрепенувсь тоді й прокинувсь.
(3 votes, average: 2,00 out of 5)