11. СПАСИБІ ВАМ, ТОВАРИШІ
Серед боїв, серед завій
Загибель друга – в серці рана…
В обслузі нашій бойовій
Я замінив його, Степана.
Мої ж підлеглі – це батьки
Або брати, багато старші, –
І якось ніби не з руки
Мінять старі стосунки наші.
Я наймолодший серед них
Ще й зростом – кожному по плечі.
І пирскав часом дружній сміх
В адресу “нашої малечі”.
Бувало, й генерал-комдив,
Вже літній муж і сивуватий,
З веселим усміхом ходив
Побіля нашої гармати, –
Як шикував на вогневій
Комбат зенітників для стрічі.
Напевне, зріст критичний мій
Таки впадав йому у вічі…
Та починалися бої,
Гармата брала ноту грізну, –
Ніхто не смів ламать її
Субординацію залізну.
Бо тут не те, чий старший чорт,
Чиїй схилятися гордині, –
Тут смертний бій,
Тут грізний фронт,
І ми – у помислах єдині.
Тут є наказ: – Перемогти!
Грудьми прикрить, як треба, друга…
Спасибі ж вам, мої брати,
Мої батьки, моя обслуга, –
Що неосвідченість мою
Ви підправляли словом жарту;
За те, що вірили в бою
Мені, молодшому сержанту.
(3 votes, average: 4,33 out of 5)