ЮРІЙ ГІНДА
В Буковині добре бути,
бо і Шипіт в Буковині.
Там гуляють сто опришків
з топірцями при долині.
А горівка в перебоях,
і цигани аж з Молдови;
На опришках – срібло, злото,
на дівчатах – чорні брови.
А там далі, при убочі,
там стояли три побої,
А в побоях не маєтки,
не світлиці, не покої, –
Але що ж то вам казати,
коли годі уповісти!..
Що столів там, що коверів,
що там пити, що там їсти!
Гей, то славна Буковина!
Сіль і хліб їй не бракує,
А пан двірник, русин з роду,
свої гості не рахує;
У хоромах пута меду,
коновками п’ються вина,
А в світлицях тілько світла,
що би-сь думав: тамка днина.
На підсіню також ясно,
там підклади настелені.
Там засіли три бояни,
що май славні в Буковині,
Та й на лірах пригравають,
піють пісні давній славі:
О Нечаю, о Морозі,
о Хмельницькім і о Саві.
У світлиці за столами
пан капітан гайдамацький:
Червінь-злото в очі ловить,
молод, красний, стан козацький.
За столом ся розлягає
ясний топір коло него,
Дві му дівці на колінах –
я міркую: буде з него.
Буде, буде, пане Гіндо,
бо дівки то – ніби ружі:
Що то красні, чорноброві,
що то рослі, що то дужі;
А веселі ти, веселі,
ніби рибка, що гуляє,
Бо пан двірник – то їх батько, –
жартувати не спирає.
Що вни Гінду полюбили,
то нема вже що й казати!
Зрештов, люди, не дивуйте:
як же Гінду не кохати,
Коли гойний, коли буйний,
коли красний і хороший,
Коли хлопців має двісті,
а три бодні повні грошей.
П’є, сміється Юрій Гінда,
з дівочками ся голубить…
Уповіжте, люди добрі:
з них обох котру він любить –
Ци Марію, ци Аксеню?
Хто то годен зміркувати! –
Він і сам уже не знає,
з них котру му май кохати.
Бо обидві красавиці –
не іначей, але страта:
Що там очі за цигирні,
що за коси, що за шата!
А не лиці там, не лиці,
і не брови там, не брови!?
А смішок такий не найдеш,
би-сь ти з’їхав чтири Львови.
– Гей, пустіть мня, мої пави,
і надвір ся подивити,
Що там хлопці мої діють,
та й – собі ся покрутити.
– А я також йду гуляти, –
каже Мица до опришка. –
А ти, Сеню, будь у хаті:
он порожня, бачиш, флєшка.
“Почекай же, подла дівко:
тільки ти вже з ним гуляла!
Я ти фляшку вже доповню –
будеш ти ї пам’ятала!
Дві-три капці – буде доста, –
так ми баба ворожила:
Вже не пусто я циганці
три червоні заплатила”.
– Гей, Маріє, гей, ци чуєш? –
А ходи ж бо вже до хати!
Чей, і я така, як люде, –
і мені мож погуляти.
– Аксенія добре каже:
йди, Маріко, до світлиці;
Я там также зараз прийду,
лиш вина всип до шкляниці.
“Почекай же, Сеню-суко:
ти вже тілько з ним гуляла!
Погулянє ти сегодне
будеш довго пам’ятала.
Дві-три каплі – буде доста, –
так ми баба наповіла:
Вже недурно та циганка
три червоні в мене з’їла”.
– Гей, додому, Аксеніє!
Гей, до хати, капітане!
Я вина вам наточила –
ану борше, бо зоряне.
То вино, що ти приніс нам!
Гайда, борше лиш, борзенько,
Бо у хаті, гей, задуха,
а вно добре холодненько.
– Я вже й осьде, файна любко.
Ну ж, дівчата, – скло ми в руку!
Аксеніє: пуку-стуку!
Ну, Маріє: стуку-пуку!
Але пийте мені жваво,
би нічо ся не остало,
Бо вино се Токай родить, –
таких вин є дуже мало…
Стакан дзвонить, вино тече –
ані пік ся не лишило.
Сестри глипли ся, як змії,
а відтак на Гінду – мило.
Не дивіться, бідні сестри,
бо стовпом вже око стине…
Сеня крикла: – Гину, гину! –
А Марія впала – гине.
А капітан став та й думав
на вибиванім топорі…
Та й покинув своїх хлопців,
та й покинув сині гори.
Ходить світом без розуму,
ходить, плаче та питає,
Ци Марію, ци Аксеню
він май дужче-ді кохає?
…В Буковині добре бути,
бо і Шипіт в Буковині,
А там церков при потоці,
далі – цвинтар при долині:
Там сумують дві берези,
ніби кожда сльози ронить, –
Одна в сей бік ся нагнула,
друга в той бік голов клонить.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)