Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







8. КОНЕЦЬ

Місяцю-князю,
Срібний королю,
Мила розмова,
Друже, з тобою!
Як сам з собою,
Як брат з сестрою,
Так я з тобою!..
………………….
Місяцю-князю,
Дністерський царю,
Чом ти сховався
За чорну хмару,
Коли ми тяжко,
Коли ми важко,
Коли сердечко
Б’ється, як пташка?..
Ох, важко, важко!..

Три стрільчики молоденькі
з стрілецтва да йшли,
Убитого жовнярика
край моря найшли.
Та йстали вни, молоденькі,
над ним банувать,
Та й стали вни над жовняром
три думці думать.
Оден каже: “Пане-браття, –
урода, як жир, –
Мабіть, же він в Угорщині
токай-вино пив”.
Третій каже: “Пани-браття, –
мальований стан, –
Мабіть, же він в Буковині
пшениченьку жав”.
А я кажу, пани-браття,
що місяць зійшов,
А в цісаря віденського
на стільчику кров.

Пішов фрайтер молоденький
Стойку люзувати,
За ним іде облюзунок.
– Чогось мені, браття,
Так тяжко на серденьку!..
Щось, мабіть, не гарне
Складається… Ох, лишенько!
Іване! ліхтарні!
Мой, Іване.. Чи так, серце?..
Не ждав єси люзу?
А я думав, що вернемо
Оба домів, друже,
Як і прийшли!.. Не ждав єси?..
Іване, Іване,
А як вийде Катерина
Та мене спитає,
Де я тебе подів, серце, –
Що буду казати?..
Іваночку, соколе мій,
Чом не глянеш, брате,
Тим поглядом тихим, щирим
На вірного друга? –
Виймив хустку, накрив личко:
– Послідня послуга,
Товаришу.. Прощай мене! –
На смерть зажурився.

А тим часом дали знати,
Що шельвах убився
На цісарській таки брамі.
Ото препоганий!
Да не за те, що убився,
А за те, що браму,
Ще й цісарську, закривавив!
Мужицька натура!..
Не уставай, Іванчику,
Бо покрають шкуру
На ремені, серце моє!
Чуєш? На ремені!
“Не журіться, пани-браття.
Ні завтра, ні нині
Вже не встану з домовини!..
Святий супокою,
Звінчаюся, серце моє,
Навіки з тобою…
Без корогвей і без попа
Звінчаюся, друже!
У новенькій домовині
Цареві дослужу!”
Позбігались офіцери
Та спльовують, лають;
Позбігались товариші,
Сльози утирають.
Витесали домовину
З сирої кедрини,
Поховали товариша
За цвинтар під тином, –
Без корогвей, без подзвону,
Без доброї слави.
Добув єси, брате, долі!..
А ксьондзи лукаві
Ще й у пекло записали –
Пекельнії діти!..
От що, браття! Лиш їм самим
У раю сидіти
З кухарками! Та цур же вам
З тим турецьким раєм!
Держіть собі! Цего раю
Ми не дожидаєм.
Правди, волі дожидаєм
В тебе, батьку світла!
Твоє царство, твоя слава
Вовіки і віки!

У шпиталі молод фрайтер
на смерть да лежав,
Молодого товариша,
як бога, прохав:
– Пода, вірний товаришу,
флояру мені.
Най заведу, защебечу
хоть пісню, хоть дві!
Одна пісня голосная,
а друга німа:
“Розмовляли дві берези
в неділю до дня…”
Гой, став фірер молоденький
до цугу казать:
– Треба, браття, товаришу
кедрину тесать. –
…А кедрина – не калина,
я сам їй тесав;
Що зарубав яснов бардов –
як в серденько втяв!
А вни кажуть мені єго
ще й в трунву зложить?
Хіба мене молодого
у ню положіть!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)


8. КОНЕЦЬ - ФЕДЬКОВИЧ ЮРІЙ