ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА. МАТИ І “ХРИСТОПРОДАВЦІ”
…Тепер на зміну,
нехай і поодинокого,
мародерства звичайного
прийшло вишукане, інтелектуальне:
шукають предмети старовини,
найчастіше – ікони…
А. Михайленко, “Корені і пам’ять Зони…”
Чогось її било, термосувало,
Душу закутувало сльотою,
А згодом мов підказало:
– Змий ти голову дощовою водою,
Воно тобі і полегшає,
Коли голівонька буде змита
Дощовою водою з-під ринви
Цього пекельного літа!
Отак вона і зробила:
Набрала води в каструлю
Із бочки,
що тихо цідиться
І поїть яблуню й грушу-дулю,
Набрала води, нагріла,
І голову змила, і вмилась,
А потім лягла чистенька,
Аж наче вся засвітилась!..
І снилась їй дивовижа –
Летить вона під небесами,
Така молода-молодюсінька
Ширяє понад лісами.
Коса в неї вільно розплетена,
Начеб у молодої,
Тільки волосся сивого
Багато в коси отої…
І снилось – сини хапають
І в матері рвуть волосся,
І з нею летять у небі,
І дітьми малими голосять,
Схопили матір за коси
І нумо їх виривати,
А мати по небу навтьоки –
Від синів утікає мати!..
Аж раптом вона стрепенулась,
Прокинулась: мотоцикли
Під хатою захурчали,
А потім раптово зникли.
Подумала мати: міліція
Знову примчала по мене.
Та я затялась навіки –
Тут збуду життя оглашенне!..
Аж раптом рипнули двері,
Щось сунуло вже до хати,
Ліхтарем її шмагонуло,
Матір Божу стало здіймати,
Скриню стару одчинило,
Сорочку взяло з поликами,
Дихало перегаром,
Збиткувалося над віками…
Чом же її заціпило,
Прийшли, бач, не пішодрала!
– Господи, та це ж Вовка! –
Онук її! Син генерала!
Навів, бач, “христопродавців” –
Хати вони чистять повсюди.
Схопилася баба за серце –
Схопила онука за груди.
– Полундра! – він злякано вдарив
І бабі вчепився в волосся,
Думав, що баба з могили,
Або щось лихе приверзлося.
Втікали вони з переляку,
Гримнули мотоцикли…
Цвіркуни лише били в душу,
А потім тихенько зникли…
Коса лише вирвана долі
Лежала на збитій іконі…
Пропали, прогуркотіли
І щезли бензинові коні…
Коса лише, вирвана внуком,
Світилася на долівці.
Баба із ліжка звелася
І нипала по долівці,
Каганцем собі присвітила,
Подивилась на себе на лису,
Беззубо собі посміхнулась:
– Ну й дівка, до пари бісу!..-
Дивились безодні зоряні
Услід дорогому онуку…
– А сон таки справді справдився,
А сон таки справді в руку!..
(4 votes, average: 2,50 out of 5)