ХРЕЩАТИЦЬКА МАДОННА
У юрмищі хрещатицького дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина –
Бунт Врубеля з кирилівського дна,
Летюча йшла, жагуча і поривна.
Сахалися од тебе o – що таке?
Бо ляльку ти з лахміття спеленала,
Бо молоко було в тобі гірке,
Бо всюди й скрізь дороги було мало.
Невже ці очі помстою горять?
За муки ненародженого сина?!
Вуста киплять і сиві од проклять,
Невже прокляття – суть твоя єдина?!
Кому ти будеш мстити? Чи й мені?
Чому ж тебе душа вчуває мстою,
Настояною геть на полині,
Сугестією дикого настою?!
Чи той, хто винен, сам в собі згорить –
З твоїх очей для нього іскри досить?!
А хвора кров із рани цебенить,
А крові гул палючий і гундосий…
Ти – збожеволіла. З лахміття ляльку ти
Несеш – куди? Хіба в психіатричку?!
Тебе – знайти, од пекла вберегти!
А ти втекла, як в пекло, в електричку…
Спеленуте ніщо в твоїх руках.
А груди чом так спалено розпухлі,
А губи чом запалені в вавках –
Запалені на вогняному кухлі?!
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти ходила,
Від Ірода себе не вберегла –
Тебе накрила та нечиста сила?!
А хустка збилась так на голові,
Що лисиною світиш, Божа Мати…
Я босий слід твій бачу у траві,
Який боюсь і подихом займати.
(3 votes, average: 5,00 out of 5)