Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА. БАНКЕТ В ПОРУ СНІДу, або СКІФСЬКА МАДОННА

1

На рукотворному морі
Серед зеленої ропи,
Наче келихи вічності,
Цокнулись черепи…
На рукотворному
Кременчуцькому морі,
Яке я теж колись оспівав
Студентським голоском
недолугим
У свій мідний
Солдатський кларнет,
Наслідуючи звитяжну
Довженкову Золоту Генеральську
Трубу,
На рукотворному Кременчуцькому морі,
Яке високо розхвилювалось
над цвинтарями,
Цокнулись білих два черепи.
Один череп та й
Хмельницького Богдана,
Другий череп та й
Сірка затятого Івана:
– Це ти, Богдане?
А казали, що ти згорів?
– Це ти, Іване?
Як ти шлюзом сюди забрів?! –
На рукотворному морі
Серед зеленої ропи,
Наче дві білі чари,
Цокнулись черепи…
Аж тут будівельники
З Чигиринської АЕС,
Не чайка у кожного,
А лютий “Прогрес”,
Не байдики били,
А рибу ловили,
Шпурляли блешню
З усієї сили –
На спінінг по черепу
Упіймали
І здивувались!
А вам цього мало?!
Як вам цього мало,
То ще не кінець.
Як хлопці-молодці,
То кожен молодець,
На ніс “Прогреса”
Вчепили по черепу,
Як годиться кожному
Самогоночерпу.
Серед тої зеленої
Рукотворної корости
Мчали по морю
Піратські ростри,
Понад всі закидушки
І вудочки донки
Летіли скажено
Навперегонки…
На рукотворному морі,
Серед зеленої ропи,
Куди ви мчите так,
Мої черепи?!
– Ти, пане Богдане,
Так літав коли-небудь?
– Нічого, Іване,
Попадемо на небо!..-
Та попали на юшку,
Де хлопці-орли
Багаття вербове
До хмар розвели.
Скільки їх з’їхалось,
Звідки взялося!
Із Подніпров’я,
Із Понадросся,
Де сини хліборобські,
А де вже онуки,
А де уже правнуки
Сплелися за руки
І ходять у танці
Навколо вогню.
Чи я все це бачу?!
Чи, може, я сню?!
Куди там ти сниш,
Коли люто пече,
Тобі – гаряче,
І мені – гаряче…
В багатті стоїть
Скіфська мадонна.
Дитя кам’яне
Хоче вийти із лона,
Та мати замкнула
Руками живіт,
Не хоче дитину
Пустити у світ.
– Може, розродиться? –
Регіт стоїть
І пробивається
В пекло століть.
– Підсмажимо бабу! –
Кричить внучка ротата…
Чом так всіх вабить
Вогонь Герострата?
Чом руйнівний
Так шаліє азарт,
І видно по ньому –
Хто чого варт?!
– Бабо, роди! –
Кричать голі нащадки.
Танцюють, рачкують,
Хто просто, хто задки.
Партнери сідлають
Голих дівок –
З жаху тікає
Останній вовк…
Голі дівки осідлали партнера.
Все поїдає
Вогонь-ненажера.
– Ти щось таке бачив,
Пане Богдане?!
– Попали ми в пекло,
Тримайся, Іване!..-
Та скіфка не родить.
Вже чорна стоїть.
Дим лютий валує.
Вже зоряна сіть
У небі з’явилась.
Вже місяць з-за хмар
Сонцем козацьким
Зорить на пожар.
Та баба затято
Стоїть у вогні…
Не видно тобі?
Зате видно мені!
– Зараз ти, суко,
Розродишся враз! –
Шаліє чи сказ,
Чи скажений екстаз,
Та наші рибалки
Вже шини несуть,
Навіть для скіфів
Пекельна в них суть.
Шини – на бабу.
Бензином полили.
Кострище із гуми
Ще раз підпалили –
І заревло,
завирувало,
загоготіло –
І кам’яне розверзлося тіло,
І розродився порепаний міф,
І вийшов на волю розлючений скіф,
Щоб наволоч голу стріляти із лука…

Раптом розчинилися двері у Чигирині, у міліції: голий
хлопчина зі стрілою у спині, з п’яним жахом у голосі
розповідає про щось несусвітенне,- єдине, що розібрали:
– Скіфи!

Коли приїхала міліція, дивне побоїще відкрилося перед
очима: всі голі гульвіси були прохромлені стрілами, два
білих черепи стриміли на човнах, чорна порепана
скіфська баба плакала чорними слізьми і не давала
достріляти своєму синові останню пару, яка була зайнята
своїм. Сходило сонце, а з кущів долунювало і старе, і
сьогочасне водночас:

– Сонце моє, чи не боїшся СНІДу ти?! –
І повлягались голі… снідати…

ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА. БАНКЕТ В ПОРУ СНІДу, або СКІФСЬКА МАДОННА - ДРАЧ ІВАН