ПЕРШОЗДОРОВКАННЯ
Жив у нас на селі коло яру
Незвичайний Роман – чарівник.
Хоч насправді, які вже там чари…
Гречкосійний собі чоловік.
Мав якусь таємничу планиду –
Хто б про нього і що не казав, –
Завжди першим промовить “добридень”
Ще й рукою торкне картуза.
Щось він знав, той химерний кучанин.
Загадаєш: от першим скажу.
Та не вийде. Романові чари
Вміють думку читати чужу.
Говорили дорослі і діти,
Так здавалось, малому, й мені,
Що кутком він ходив нарочито,
Чи вело його діло, чи ні.
Хай старе возсідає на ганку,
Хай мале дріботить в шпориші,
Поздоровкався дядько Романко –
І світлішає в них на душі.
В школі прикрість яка чи омана,
Чи домашні тобі допечуть,
Я виходив назустріч Роману,
Щоб “добридень” від нього почуть.
Вже немовби й печалі немає,
І міняється світ на очах…
В півстоліття мені пролягає
Той Романів здоровкання шлях.
…Возвелися хороми-котеджі,
А не сліпавки із саману,
Що розпались самі чи пожежі
Їх стлумили в минулу війну.
В шумовинні доби і прогресу,
Там, де знав кожен двір і сім’ю,
Я тепер призабуті адреси
По криницях старих пізнаю.
Молоде покоління – на подив.
Щось Романа не бачив… Нема.
Я по вулиці нашій проходив
Та й здоровкався з усіма.
(3 votes, average: 4,00 out of 5)