“Ніби ми й жили, надриваючи жили…”
Ніби ми й жили, надриваючи жили,
Ніби в нас не було ані рідних батьків, ні дідів.
Ніби день, що минув, набираючись сили,
Ані хліба, ні мужності нам не родив.
Ніби нам не болів переднівок голодного ТСОЗу,
Ніби ми не склепляли повіки мерця.
Ніби в класі холодному Павлик Морозов
Нас не вчив, як по-новому треба… любити отця.
Ніби ми й не співали, що Сталіна слово між нами,
Ніби ми й не гукали, що Сталіна воля між нас.
Ніби ми й не писали: “Не будем рабами!”
Ніби з гнівним презирством на нас не дивився Тарас.
Ніби ми не хотіли нової підкови кувати,
Паляниць не хотіли, бо дуже любили послід…
А тиран, що під Леніна вмів маскуватись,
Безпощадно вирубував ленінський квіт.
Ніби ми й не були перед ним ворогами народу,
Не вмирали з іменням його на устах.
Ніби ми й не ходили в криваві звитяжні походи,
Тільки б Леніна стяг не схитнувся у наших руках.
Ніби з півночі нам журавлі не ячали,
Рідних прагнучи гнізд, подивляючи привиди сіл.
Ніби позику з нас не стягали глухими ночами,
Поряд з аркушем білим нагана поклавши на стіл.
Ніби то і не ми бурякам відчикрижили гичку
(І не плач, бо не може в нас бути невдачі!).
Хай там лютий мороз, чи сльота, чи мигичка, –
Копаниця стрибає й підморгує ніж-колодач.
Ніби ми у віках безпросвітні були й некультурні
І своєї душі не творили самі.
Ніби вимерли всі і безбатечники, й дурні,
І ніхто вже не скаже, що ми без’язикі, німі.
Ніби нам не яснів журний затишок рідної хати,
Ніби нам солов’їв не співали й півні…
Як про нинішній день у минулого можеш спитати,
Він про завтрашній також повідає нам уповні.
Ніби ми й не жили, надриваючи жили…
Ніби нас у могилу давно положили.
(4 votes, average: 2,00 out of 5)