ДІЛО
Я так вагався перший крок ступити.
Води – по пояс, мулу – аж по шию
У річці тій, що зможу оновити,
Коли болото чорне перерию.
Як перший літній день схилився к ночі
І притомилася моя лопата,
Сміялося мені жабиння в очі,
Зелена й сіра нечисть конопата –
Та піднімала все мене на глум:
– Куди йому здолати баговиння? –
І стала навівать на мене сум,
Моїх надій підточувать коріння…
На другий день разом із сонцем встав я –
Та й знов до річки через різнотрав’я,
До того розпроклятого болота…
Невже ж оце сізіфова робота?
Коли це, чую, “жалісливі” люди:
– Не буде з того діла, ой не буде.
Ти пожалів би і здоров’я, й вроду,
Ніж решетом ото носити воду.
Узяв би краще бабине рядно
Та простелив, де віття гнеться долу,
Ввімкнув собі транзистор-радіолу
Та роздивився б гарно в чарці дно.
Залізь у холодочок попід в’язи
Та й слухай модні закордонні джази.
Під музику хоч спи, а хоч танцюй…
У нас тепер усього слова Богу.
А річка… річка… Що тобі до того?
Чи ж личить рить багнюку молодцю?
А я вже мав роботу, ніби звичку.
На третій день ізнов прийшов на річку,
Все корчував коріння вузлувате,
Аж змовкли врешті жаби дурнуваті…
Джерела вперто відкриваю, рию.
І люди стали вірити в затію!
Спочатку діти, потім і дорослі.
Всміхнулось плесо темне і заросле.
Ходімо, люди, веселіше, діти.
Гуртом, як кажуть, добре й батька бити.
На річці тій іще багато діла,
А вже, дивись, душа помолоділа.
І плюснулась на чистій хвилі риба,
Й залоскоталися нові джерельця…
Людині мало хліба і до хліба,
Вона шукає свята і для серця…
І дивиться в зачудуванні мати…
А я вагався діло починати…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)