ДВА ЖИТТЯ ВІДДАЛЕННЯ
48.
Злітає листя з любови,
бушує вітер
по буднях.
Як перейдем до себе
крізь гори глухих полуднів?
49.
Завішені над минулим
падаючи у
бувше, –
як простягнути голос,
мов білі руки назустріч?
50.
Будні біжать по буднях,
відносять тебе
завії,
тільки напливи згадок
живлять мою надію.
51.
Пишеш, що я тобі снився,
кохав уві сні,
милішав.
Картка ж паперу не лічить
оцю гнітючу тишу.
52.
Живу плечима до себе,
мочаю перо
в атрамент,
та не приносить полегші
рядків невірний тетраметр.
53.
Живу, немов відсутній,
мов у чиємусь
домі.
Не відчуваю вітру,
щоб обдувава свідомість.
54.
Не чую голосу твого,
кохаю мов
не тебе,
затерплий, глухий до себе,
не чую, як час іде.
55.
Де я тебе примощу,
неуявиму,
відсутню?
Сонце вибілює тінь твою.
Серце у щемоті тухне.
56.
Складаю твою подобу
з куснів побляклих
надій,
але не можу її зцілити,
і кожен вираз – німий.
57.
Сиджу в пустій кімнаті,
дивлюсь в порожню
душу –
яка же злива світла
її глуху обрушить?
58.
Проходжу повз щодення,
себе сам
забуваю,
поражений минанням,
спокоєм облипаю.
59.
Запавшися в безмов’я,
ховаюся за
згадки.
Кругом – біліють стіни,
кругом – застиглі статки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)