Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ОЙ, ВЕСНА!

Ой, весна!.. Ой, шумлять дерева,
і хитаються віти в нестямі…
Хочу слухать забуті слова,
хочу бачити місячні плями…
Тіні й плями… О сон мій ясний,
як далекий садок повітовий…
Милий образ і мій, і не мій,
ввесь залитий сльозами любови…

Ну чого я не можу забуть,
ну чого я не можу згадати
твої губи, і плечі, і грудь,
ввесь твій стан молодий і проклятий?..
Під очима і в’яне, й горить.
Я не хочу ні Налі, ні Майї…
Я нікого не можу любить,
бо тебе до нестями кохаю…

Як це вийшло, далека, що я
своє щастя розбив, як дитина?..
Ти казала:”Бери… я твоя…”
Я ж, дурний, тільки гладив коліна…
Тільки гладив коліна, мовчав…
Цілував тільки плечі та брови…
Хоч і добре до неї я знав
все, що треба нам знать для любови…

Я не міг, хоч і кликала кров,
теплі хмари і зір твій чудовий…
Ми казали про вічну любов,
і хотів я такої любови.
Може, й треба, щоб згинула мить,
і тому ти зі мною віками…
Я боявся тебе розлюбить
після того, що буде між нами…

Піднімається хвилями жуть
і оточує траурним гаєм…
Восьмий рік як дурний я ходжу,
восьмий рік по тобі я ридаю…

Я тебе не забуду, а ти
одрубала до себе дорогу…
Бо, коли я пішов на фронти,
ти взяла й полюбила другого…

Заливає прибоями гнів…
Я живу… а мені все немиле…
Ну чого я тоді не зробив
так, як ти, о далека, хотіла?..

Вже ніщо й не цікавить мене…
Тільки жутко, як ніч наступає…
Бо другий твоє тіло ясне
кожну ніч до знемоги кохає…

Я не можу і спати від ран,
не дає мені жити минуле…
Все частіше дивлюсь на наган,
все страшніше мені його дуло…

Кличеш ти!?. Я ж не можу ніяк…
Хоч і знаю до тебе дорогу…
Повстає уся гордість моя,
вся любов повстає проти цього…

Є таке, що жене мою жуть,
що кида мої муки додолу:
не назад, а вперед я гляджу,
як почую пісні комсомолу…
І стає спокійніша душа,
пліч твоїх пропадають овали…
Ти для нашого руху чужа,
бо нужди ти ніколи не знала.

Ми з тобою зійшлись у маю,
ще не знав я, що значить ідея,
ти й тоді Україну мою
не любила, сміялась із неї!

Вже давно одлунали бої,
і нові ми побачили гони…
Ти ще дужче не любиш її,
коли стала Вкраїна червона…

Бачу в тьмі я пожежу руду
і знамена червоні без краю…
До стола я нагана кладу
і два рази ключем замикаю.

Світові підіймаються дні.
Як щасливо у їхньому русі!..
Ще наган пригодиться мені,
для других я іще пригоджуся.

1926

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)


ОЙ, ВЕСНА! - СОСЮРА ВОЛОДИМИР