Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



КВІТКА ЖИТТЯ

З темного страху життя проростає, мов злак
З грунту глухого. Тягнеться крізь непрозор’я
до світла. Як вогник в долонях, тремтить,
постережися – задме його вітер свавільний.

Страшно іти одному серед ночі крізь ліс,
страшно і в полі в цю пору, і в електричці
останній, де темний стирчить інвалід,
п’яно гикає й тебе роздивляється тупо.

Страшно в лікарні – лякає в ній дух чужини,
болю буденність, стражданням спотворені лиця
мислі зальотної зблиск – висихає ріка,
і відчуття – ти залишений напризволяще.

Ближньому поспівчуваєш, дар співчуття
благословивши, та здогадаєшся раптом –
ні, не його, а себе ти у нім пожалів,
дар милосердя лукавий гірчить, як цикута.

Страшно все знати, страшно не знати про те,
що тебе завтра чека, страшно зірвати
післячорнобильський овоч… й не страшно хіба
звечора вмерти, а вранці воскреснути знову?

Безлічі страхів кругом затаїлось, як тля,
знищиш одну, а вже десять безсмертних довкола.
Як я боюся листів, телеграм і дзвінків,
гість на поріг, а тебе, мов коноплю тіпає.

З темного страху життя проростає. Трудом
захищається. Труд – порятунок від страху.
Все, що росте, протидіє. Тому і росте.
Квітка життя, ти й опівночі, знаю, смієшся!


КВІТКА ЖИТТЯ - БАЗИЛЕВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР