“ВЖЕ СВІТАЄ, А ТИ ЩЕ НЕ СПАВ…”
Вже світає, а ти ще не спав,
Не заплющив безсонням роз’ятрені очі,
Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче,
Й кряче зграя прожерливих гав.
За вікном неба синій квадрат –
На погожу, як видно, займається днину,
час вставати і теплу лишати перину
і не слухать про спокій порад.
Час гаряче лице остудить,
проковтнути якийсь дієтичний сніданок
і, не кваплячись, вийти на зрошений ганок,
і податись подвір’ям туди,
де ялиця струнка на межі
простягає до променів лапи чатинні
й ще не вигрітий грунт прорізають весінні
ніжних ірисів гострі ножі.
Я ж чекаю тебе наче гроз
березневих чекають зимові дерева.
Прийдеш ти – і в листя вбереться черемха травнева,
Розів’ються калина і боз.
А поки що без тебе отут
у полоні короткої, люба, розлуки
я вбиратиму барви усі і всі звуки,
і від ліні – цієї отрути з отрут –
рятуватиме знову любов,
що мене не лиша на поталу ніколи…
Чистий аркуш, перо…
Тільки струджене й кволе
Серце ніби щось здавлює знов…
(2 votes, average: 4,00 out of 5)