05. НАКАЗ БАТЬКА
“Де той хлопець?.. Чи дав згоду?
От неначе впав у воду”.
Так їй невпокій.
Чує тупіт ніг дрібненький.
Упізнала сина ненька
По ході швидкій.
“Що там?..”
“Дяка поліцаю:
Від урядника шмагаю:
Дав пакет. “У стан
Віднести його негайно.
Час прогаяли ви марно!”
З крісла рвучко встав:
“Я підправлю ваші пики!”
Не людина – звір він дикий.
Чад із люльки, дим.”
“Зацькували нас зненацька…
Щойно я була у батька,
Говорила з ним.”
“Що, про київську мандрівку?”
“Хай Івась іде в Куцівку,” –
Каже: “Вільний він.”
“Пошліть Віру чи Федота.”
“В них тяжка жнивна робота.
Тут – ніяких змін.
Вічно позики ми просим.
На чужому сієм, косим…
Правда, бач, яка:
Власне жито вітром бите,
Придорожним пилом вкрите,
Сохне, укляка.
Лиш торкни стеблину кволу –
Зерно сиплеться додолу.
Потім ховрахи
Поїдають працю нашу,
Миші трублять добру пашу,
Ласують птахи.
Одволожать жито роси –
Уночі його ми скосим,
А зберем врожай.
Ну… збирайся, любий сину.
Ось візьми шкільну торбину –
В неї все вкладай:
Хліба шмат, картоплі в бібку,
Огірочок, солі дрібку”.
“А пакет?..”
“Туди ж.
До людей вітайсь ідучи:
Не малятко ти, а учень.
“Розносну” гляди ж…”
“Далі Гострої могили
Мої ноги не ходили”.
“На Балки руді…”
“Де той шлях? З якого краю?..
Ой, глядіть, як заблукаю –
Буде всім тоді.”
“Що ти? Вийдеш на могилу –
Стань на південь. З того схилу
Видно битий шлях.
Поміщик дрібний ліворуч.
А на пагорбку, праворуч
Ген – шпилястий дах.
Бляха золотом іскриться –
То андріївська дзвіниця.
Йди понад селом.
Ця стежина буде вперта
В битий шлях з Єлисавета.
Стань на схід чолом.
І крокуй вперед на гірку,
Потім спустишся в Куцівку.
Це довгенька путь.
Але йти тобі, дитино,
Треба зараз неодмінно.
Тут хоч верть, хоч круть…”
“Ви з наказом, мамо, згодні:
В стан сходити за сьогодні?”
“Будеш бачить сам
Щоб вночі не заблукати,
Десь попросишся до хати
Й заночуєш там.”
Попрощався на порозі.
“Та щасти ж тобі в дорозі.
Та питай людей…”
Він махає їй рукою
І бадьорою ходою
Хутко з двору йде.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)